Забутими світанками я захопилась вже давно. Ловила сонце у долоні ледве-ледве воно прокинулось. Караулила через прозоре небо.
Хронічна втома, постійне бажання поспати та не бачити нікого...
Панічно боюсь залишитись без кави. Кожен напій з нею – для мене щось особливе. Чорна кава – смак мого смутку. З молоком – ранкове щастя. З лікером та вершками – хоч це в моєму житті буде солодким.
Нарешті… На світанку колюче проміння лагідне. Я обійму тебе терплячого, коханого та єдиного.
