Я думала, шо звичка де-попало падати ні з того ні з сього в мене пройшла. І от, сьогодні, йдучи на роботу, «это свершилось». Бігаючи від маршрутки до маршрутки, щоб влізти хоч в одну (запхати хоч одну ногу), я розтяглась на асфальті. Мій пакет розсипався, і з нього повипадало майже все, шо можна: книжка Ігоря Лесева «23», братова футболка та сухарики зі смаком сметани та зелені. (Сашко, вибач). Якась бабця дуже зраділа футболці і думала вже тягти у свій бік. Я відвоювала :) Якийсь мужчина (лежачи на асфальті він мені здався дуже високим) з радістю повідомив:«Впервые к моим ногам падает блондинка!». Ну мене це не дуже порадувало.
Зібравши свої речі та кістки до купи, думала, що робити: «На роботі треба вчасно з’явитись, бо начальника настрій останнім часом не сприймає моїх двогодинних запізнень. А улюблені джинси порвані на самому видному місці, долоні роздерті та збиті коліна, як у хрона якогось.» Потяглась додому перевдягатись. Як на зло, з колін почала цабеніти кров, і джинси мали тепер ше гірший вигляд. Дотьопавши до під’їзду, де мене зустріла консьєрж, шо побачивши мене з розтріпаним волоссям, розбитими колінами та обдряпаними руками завопила: «Валічка, тебе машина збила?!» і побігла викликати швидку. Ледве відмовила :)
Але в цьому всьому купа позитиву: Я прийняла душ. Холодний, приємний. Вже нікуди не поспішаючи я випила кави. Роздивилась нарешті ту братову книжку. Виявилось, шо вона ще й з авторським надписом: «Замечательной девушке Ире от Игоря Лесева». Я перевдяглась та вийшла на зустріч новим враженням від цього дивного ранку.
