Минула ніч була жахлива. Прокинулась о третій ночі від того, що хтось дзвонив у квартиру. До слова - квартира була не моя. Я спала мирно, нікого не чіпаючи і вже щось навіть почитало снитись. Коли - дзвінок. Потім другий. Потім почали вже гупати у двері.
Я ледве не померла від страху! Ну, думаю, світло вмикати не варто… Поповзла до дверей ближче, щоб послухати, шо там. «Воно» гупати почало сильніше, неначе відчуваючи моє дихання за дверима. Вирішила, шо треба назад повзти. Закурила посеред кімнати… Ще до слова - поверх перший.
Тоді наче все стихло. Ну, думаю, хай їм грець, буду спати. Але, йошкін кіт!, «воно» почало стукати у вікно! Ну, думаю, ващееее! «Шо робити?» - думаю… Кричати: «Гриша, неси сокиру!», чи міліцію визивати? А «воно» ще й пляшками гримить…
Коротше, на Оболоні, в престижному районі Києва, приблизно на початку четвертої ранку мене хотіли з’їсти бомжі. Точно з’їсти - пляшка в них була, а от закусь- нє.
П.С.: повернулась знов додому.
